Донька письменника Ірина Коцюбинська описала чернігівський ярмарок, куди ходив Михайло Коцюбинський із дітьми. Над багаттям варили куліш, біля возів стояли воли, під наметами висіли рушники, пахло медом, солодощами й сіном.

Що саме бачили на торговищі?

Жінки в білих свитках з орнаментом із чорної шкіри сиділи на ряднах біля возів із піднятими голоблями. Великі хустки з червоними квітами обрамляли обличчя, на шиях жовтів бурштин зі срібними дукачиками та хрестами. Письменник милувався цими картинами, молодь фотографувала гурти.

Дітей вабив намет фірми Гошка із Седнева, прикрашений білими рушниками. Там були шоколадні й в’яземські медівники з повидлом, м’ятні білі та рожеві, глазуровані й важкі «мостові» — із цукатами, родзинками та мигдалем. «А найцікавіші й привабливіші для нас білі козаки на конях з червоними оздобами», — згадувала Ірина Коцюбинська.

Поруч торгували кролевецькими плахтами, скатертинами та рушниками. Під наметом висіли тканини червоних, жовтих, синіх і зелених барв. Довгі рушники з півнями, орлами та дрібним гаптуванням рухалися на вітрі. Далі тіснилися ятки із солоною рибою та низками сушеної тарані. Біля намиста, стрічок, гребінців, дзеркалець і сережок юрмилися сільські дівчата. Коцюбинський жартував із ними, а вони ніяковіли, опускали очі й сміялися.

Що родина повезла додому?

Письменник обрав дружині синю плахту з білими й темно-червоними візерунками. Донька запам’ятала, як у ній поєднувалися барвистість і приємні темні тони. Ця покупка викликала інший родинний спогад: мама в українському вбранні фотографується з чоловіком та дітьми на веранді їхнього будинку.

Надвечір від річки тягнуло вогкістю та холодом. Ятки світилися жовтим світлом, біля возів люди влаштовувалися на ніч. Ярмарок поволі затихав. Додому Коцюбинські несли стільниковий мед, сластьони, тарань, сопілки, свистульки, медівники та нову плахту. «Тато, хоч і стомився, але вдоволений. Він любить ярмарковий натовп, любить життя у всіх його проявах», — писала вона.